Писанка

Виводить мама дивним писачком, 

по білому яйці воскові взори. 

Мандрує писанка по мисочках, 

із цибулиним золотим узваром, 

з настоями на травах і корі, 

на веснянім і на осіннім зіллі – 

і писанка оранжево горить 

у філіграннім сплеті ліній. 

То вже вона, як дивовижний світ, 

то вже дзвенить, як згусток сонця, 

буяють буйно квіти у росі, 

олені бродять в березневім соці. 

І стилізовані сплітаються сади 

у маєві густих обрамлень, 

мереживом найтоншим мерехтить 

геометричний космацький орнамент. 

І я поплив у світ дитячих мрій 

на білі колискові оболоні... 

Котились писанками ізгори 

ясні сонця у мамині долоні.

(Ігор Калинець)